Я впала в сонливий стан, до всього втратила інтерес. «Ви спите на ходу», — казали господині, коли їхні зауваження зовсім перестали справляти на мене враження. Я збайдужіла до розмов з мамою, а одного вечора, коли в гості прийшов Едвін і передав запрошення від Турвальда, я просто відмовилася. Не мала бажання йти на танці з юнаком, який добре відгукнувся про мої вірші. Можливо, його батько знає іншого редактора, який також помре, доки я достатньо подорослішаю, щоб писати правильну, дорослу поезію. Я ледь не холону від страху й більше не смію марно сподіватися.
Настало літо. Коли я вечорами поверталася додому, свіже повітря, мов шовковою хусточкою, холодило мої розпашілі від плити щоки; юні дівчата у світлих сукенках гуляли за руку зі своїми коханими. Я почувалася страшенно самотньою. З усіх знайомих дівчат у сміттєвому закутку залишилася хіба Рут, вона завжди гукала мене, коли я проходила двором. Я обводила поглядом парадний фасад будинку, сповненого життя і спогадів, — стіну плачу мого дитинства, за якою їли, спали, сварилися і билися. Я піднімалася сходами в сукні з рукавами-буфами, червоній у синій горошок, моїй єдиній літній сукні. Іноді у вітальні сиділа Ютте, курила цигарки, пригощаючи ними й маму. Мама курила невміло й незграбно, дим постійно потрапляв їй в очі. Тепер Ютте працювала на тютюновій фабриці. Тато вважав, що вона краде цигарки, але мамі було до того байдуже. Їй завжди хотілося мати подружку, молодшу за себе, бо й сама почувалася молодою. Однак її чорне волосся вже засіялося сивиною, і вона розповніла в стегнах. Із цієї причини мама часто ходила в парну лазню на Люрсковґаде, а вдома розповідала, які туди приходять потворні товстухи.
Переклад Наталії Іваничук