Якщо вам колись захочеться почути думку людей про те, як правильно справляти весілля, то найкраще просто сказати їм, що ви одружуєтесь, і я гарантую вам, що тоді ви будете просто по вуха в думках інших людей. Що ж до мене особисто, то бажання почути думку інших не було головною причиною того, чому я попросив Дороті вийти за мене заміж — я попросив її вийти за мене заміж тому, що я люблю її, — але щойно ми розповідаємо людям про майбутню подію, усі сприймають це як офіційне особисте запрошення навчити нас, що нам потрібно робити.
— Ви мусите поставити свічки вздовж проходу до вівтаря, — каже найкраща подруга Дороті, Ніккі, щойно ми розповідаємо їй, вочевидь, навіть забувши нас привітати. — І свічки мусять бути дедалі вищими аж до кінця проходу, як символ того, що ваша любов і вірність щодня зростатиме й палатиме яскравіше.
— Ми хочемо, щоб усе було скромно і просто, — кажу я. — Ми не хочемо, щоб наше весілля перетворилося на велику й хитромудру виставу.
— Але ж, Пітере, у вас мусять бути свічки, — каже Ніккі. — Бо як же тоді напівсліпий демон любові запише ваші імена в Книгу Вічної Вірності?
— О-о-х, — болісно зітхає Дороті. — Я й забула, що напівсліпий демон любові записує імена в Книгу Вічної Вірності.
Я кривлюся:
— А ти не думаєш, що це дещо старомодно? Ну, в мого кузена Джеремі не було свічок на весіллі, і його шлюб досить вдалий — навіть без демона любові та його записів.
Дороті стріляє в мене очима, і я знаю, що вона думає. Хіба ж минулого тижня мій кузен Джеремі не скаржився на нові килими, котрі придбала його дружина для другого Святилища Вимахування Руками, яке вони обладнали у своєму надземному Молитовному Домі? Можливо, вони мали би кращі комунікативні навички, якби в них були свічки на весіллі, і напівсліпий демон любові правильно вписав їхні імена у свою книгу? Я розумію, що це та битва, у якій не зможу перемогти, але я знову наголошую:
— Вочевидь, ми не можемо зробити всього. Ми хочемо, щоб усе було просто.
Ніккі не цікавлять мої аргументи:
— Гаразд, але хіба так складно знайти свічки? Я ж не кажу, щоб ти орендував дирижабль чи ще щось. Це ж свічки. Їх можна купити в кожному «Rite Aid».
Дороті дивиться на мене своїми великими шоколадно-карими очима, і я розумію, що це саме те, чого вона хоче — хай навіть вона сказала першою, що нам потрібна простота.
— Ну, тоді, може, все ж зазирнемо в «Rite Aid», — пропоную я.
Дороті спалахує, немов Йольське Багаття, і я примиряюся з думкою, що в нас на весіллі вздовж проходу до вівтаря і справді стоятимуть чимраз вищі свічки.
Але найголовніше, що в кожного є своя думка про те, коли під час церемонії приносити в жертву козлів Кам’яному Богу.
— Краще це робити спочатку, — каже моя мати. — Ви скинете цей тягар із плечей, і всі відразу знатимуть, що Кам’яного Бога умилостивили, а тому цей шлюб законний і благословенний.
— Ти жартуєш? — каже мій молодший брат. Він вчиться на різника козлів в університеті, а тому в нього, ясна річ, виникає дуже багато ідей. — Ти хоч уявляєш, скільки буде крові? Різати треба в самому кінці, інакше ви посковзнетеся на козлячих кишках, коли підете в Танець Лісового Духа-Рогоносця, і ваші весільні мантії будуть вимащені кров’ю, а відео врешті-решт потрапить на один із тих блогів із весільними курйозами.
У той час мені забракло відваги сказати йому, що ми не плануємо навіть виконувати Танець Лісового Духа-Рогоносця і, швидше за все, не будемо вбиратися в традиційні весільні мантії, а також, поза всяким сумнівом, не будемо наймати відеографа.
Переклад Остапа Гладкого