У цей період ми з мамою були близькими, бо я не мала до неї ніяких глибоких чи болісних почувань. Вона на два роки молодша за свого зятя, і всі їхні розмови зводяться до того, якою я була в дитинстві. Я зовсім не впізнаю себе в маминих розповідях, наче йдеться про цілковито іншу дитину. Коли мама приходить до нас, я ховаю свій роман під замок у тумбочці письмового столу, готую каву, і ми п’ємо її за приємними розмовами. Говоримо про те, як чудово, що батькові пощастило знайти роботу в майстерні Ерстед, про кашель Едвіна, про тривожні симптоми, що їх посилають мамині внутрішні органи. Болячки почали їй докучати відразу після смерті тітки Розалії. Мама на вигляд усе ще видається вродливою і молодою. Вона невисока на зріст і струнка, а на обличчі, як у Віґґо Ф., майже немає зморщок. У неї густе волосся з хімічною завивкою, як у ляльки; вона завжди сидить на крайчику стільця, неймовірно випроставши спину й тримаючи обома руками ручку сумки. Сидить точнісінько як тітка Розалія, коли та забігала до нас «на секундочку», а просиджувала по кілька годин. Мама завжди йшла від мене перед приходом Віґґо Ф. з роботи — він працював у пожежно-страховій фірмі. Зазвичай Віґґо Ф. повертався у похмурому настрої і злився, якщо когось заставав удома. Він ненавидів свою конторську роботу й щоденне оточення. Мені здається, що він був вороже налаштований до всіх людей, які не належали до світу мистецтва.
Переклад Наталії Іваничук